Ми переживаємо. Ми хвилюємось. Ми постійно вмовляємо їх сидіти вдома.

Наша база – не найкращий об’єкт під час війни. Так, захищений, але нас точно будуть тим чи іншим методом намагатися атакувати. Ага, зараз змусиш їх сидіти вдома…
Вони встають раніше за нас і готують сніданок. Потім прибирають у їдальні та починають готувати обід. Потім забирають і починають готувати вечерю.

І так кожного дня. І так – на багато сотень бійців.

Скажіть… коли у нас у тилу ТАКІ жінки – є хоч найменша нагода сумніватися у нашій перемозі?