Довга дорога до світла, або формування "правого" попиту

Артур Переверзєв
19 травня 2019 року - 22:30
1272

Ще років десять тому життя видавалося простішим. Політичне життя буяло двома основними фарбами, яке розділяло нас на тих, хто за Україну і на тих, хто за Малоросію та СРСР.

Мало хто замислювався чи висловлювався про різні нюанси та аспекти політичних ідеологій, мало хто дивився - а що ж там далі, під патріотизмом помаранчевих, а що ж там далі під патерналізмом, регіональним “патріотизмом” та совковою монолітністю Партії Регіонів?

Думаю, якби й заглянули, то не побачили б там нічого конкретного. Та і навіщо партіям було заморочувати собі голову та вдаватися у побудову ідеологем, справжніх програм та, тим паче, слідувати ним?

Демократія, особливо електоральний процес - це ринок. На цьому ринку є свій попит і своя пропозиція. На ньому - своя конкуренція. І давайте будемо відвертими: донині ситуація на ринку політичних партій та ідеологій відповідала якості електорального попиту на них.

5 років тому, після Майдану, попит був однозначним. Нам була потрібна проєвропейська та проукраїнська влада та реформи, які мають вивести економіку з ручного управління, забезпечити її зростання та зменшення корупції.

І, що важливо, ці 5 років не були роками стагнації ані політичного, ані громадського життя.

Все разом: 

  • переусвідомлення у значної частини суспільства ролі і важливості держави, необхідності її захищати та допомагати тим і захищати тих, хто бореться за неї з ворогом; 
  • збільшення кількості та якості української музики, поява українського кіна, відродження книговидавництва та попит на нього, що зростає; 
  • низка успішно проведених реформ, що стосуються якості державного управління або більшого перерозподілу повноважень до місцевої влади; 
  • доступ активістів і громадян до знань, що надаються безліччю міжнародних фондів, і до капіталу - розвивати свої проекти у культурній, економічній, правозахисній сфері
  • цинічна та невпинна атака ворога на державу Україна “реструктурували” частину політичного попиту. Мова, насамперед, про “правий” попит.

Попит на відповідальну політику, як з точки зору захисту національної ідентичності, так і з точки зору економічної політики та інших, які стосуються різних аспектів життя людини. Міф про те, що “ми ні на що не впливаємо” на цих виборах, здається, розвіявся у всіх таборах. Ті, хто ніколи не намагався ні на що впливати, окрім як словесно, скористався демократією, яку добилися і утримали ті, хто зрозумів це ще на Майдані.

Цей попит має звести до спільного знаменника те, що так старанно розносили по різних порядках денних всі ці роки. Титуловані націоналісти так і не змогли адаптуватися до відновленої державності, тримаючи за пазухою соціалізм у вишиванці. Економічний розвиток та побажання добробуту одночасно з винесенням за дужки національної безпеки вже не може дозволити собі навіть Зеленський. Як вуж на сковорідці, він повинен засвідчувати свою відданість “національній ідеї”, яку зовсім не розуміє.

І от для того, щоб такий “правий” попит сформував необхідну для його реалізації праву партійну політичну ідеологію - республіканізм, він має бути підсилений усвідомленим політичним інтересом тих, кого ця партія має представляти. Цей політичний інтерес зведений з інтересів різних груп та верств суспільства. Але - усвідомлених інтересів. З інтересів віддавати державі рівно стільки своїх грошей, скільки треба на її ефективну роботу, але не стільки, скільки вона захоче, щоб перерозподілити серед пошановувачів простих рішень і легкої здобичі, з інтересів поваги до приватної власності і до приватного простору взагалі, з інтересів реального, а не декларованого захисту національних інтересів, мови, культури.

Це явище колись існувало в радянській історіографії (але по суті, тільки там) під назвою “буржуазний націоналізм”. Тільки тепер це не про класову боротьбу. Це більше - і відповідальність за власний добробут і власне життя, відповідальність за свою родину і відповідальність за свою державу.

П’ять років справжньої конкурентної демократії дають нарешті можливість структурувати цей попит та інтерес. Ми бачимо багато різних політичних проектів, які виникають з різних середовищ. Ми навіть бачимо здатність громадян підтримувати такі проекти спільнокоштом. Отже, можна казати, що один довгий та важливий етап цього довгого шляху до світла пройдено.

Попереду новий етап боротьби, який неможливий без залучення громадян та постійної маніфестації їхнього політичного інтересу. Політичне представництво та партійне життя має змінитися. Громадськість має отримати інструменти контролю і впливу на партії, передовсім - у формуванні їхнього ідеологічного порядку денного.

Ми за десятиліття звикли, що політичне життя - це брудно, і тому нехай воно існує окремо, а ми - окремо. Але, якщо ми хочемо партії та їхні депутатські корпуси кращої якості, ми також всі маємо докласти до цього зусилля. Противагою вічно молодому українському популізмові має стати український республіканізм. І це не тільки “партійне” завдання. Це важливо усвідомити всій патріотичній, державницькій, консервативній та ліберальній спільнотам в Україні. І спільно почати творити нову громадську та партійно-політичну реальність.

Коли популізм паде і розіб’ється на дрібні уламки, хтось має їх зібрати.

Чи була ця стаття цікавою для вас?
0 Ні